• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Музичний керівник

Музичний керівник

/Files/images/DSCN8870.JPGГамарник Оксана Володимирівна - педагогічний стаж - 16 років, освіта - неповна вища, кваліфікаційна категорія - тарифний розряд 9.

Сьогодні особливого значення набувають питання формування творчої спрямованості дитячої особистості та її духовної культури. Вони тісно пов’язані з усіма напрямками освітнього процесу і постійно мають в полі зору педагогів.

Ми повинні вводити дитину в світ практичної та духовної діяльності людини, розвивати потребу в реалізації власних творчих здібностей, навчати діставати задоволення від процесу та результатів своєї діяльності, вправляти в умінні цінувати рукотворні вироби, культивувати інтерес до надбань національної та світової культур.

Розвиток виконавських та творчих здібностей – важлива складова особистісного зростання дитини. Предметно-практична, ігрова, художня діяльність залежить від її досвіду спілкування з дорослими та власної пізнавальної активності. Рівень розвитку творчих здібностей дошкільника позначається на характері його життєдіяльності, створених ним продуктах праці, ігрових ролях, художніх образах.

Музично-творча діяльність дитини розглядається як цілісна система, в якій всі види музичної діяльності у поєднанні їх змістовного, мотиваційного моментів спрямована на розвиток і виховання звукообразності, музичного сприймання, мислення, уяви і фантазії, творчої активності, ініціативності, сприйнятливості, до краси музичного мистецтва, а через неї до краси людських почуттів і відношень.

Музика – такий вид мистецтва, залучити до якого і зрозуміти який, без творчої уяви, надто складно. Тому творчий підхід до сприйняття музики, самостійна творча діяльність повинні бути присутніми у всіх елементах музичних занять та інших форм музичної діяльності дітей. Музичний керівник повинен постійно пам’ятати, що змістом музики є “емоції, настрої і почуття” людини (за Б. М. Тепловим). У музиці можна переживати певні почуття, настрої, драматургію їх розвитку, а не конкретні предмети чи явища.

Отже, великі можливості для розвитку творчих здібностей дітей закладено в таких видах діяльності як гра на музичних інструментах та диригування, крім, власне, музичної творчості дітей. Це обумовлено тим, що в їх реалізації беруть участь в своїй єдності як уява, так і засоби її втілення. Діти можуть відразу загарти, послухати чи виправити те, що вони створили, порадитись з товаришами чи музичним керівником. Тут вже підключаються і колективні форми творчої діяльності, яка характерна для дошкільного віку, в якій кожна дитина може розкритись, навіть тоді, коли індивідуально їй важко проявитись, бо це залежить як від творчих можливостей, так і типологічних особливостей, музичних здібностей.

Для того, щоб сприяти розвитку творчості в музичній діяльності малят, перш за все потрібно зацікавити їх, привчити вслухатися у звуки, різні тембри, використовувати у іграх і на заняттях дитячі музичні інструменти і вслухатися у спів і гру на музичних інструментах вихователя, рухами рук намагатися відтворити характер музики, видобувати звуки на музичних інструментах.

Музичний керівник повинен створити умови, в яких би діти привчалися емоційно відгукуватись на красу оточуючої їх дійсності.

С. І. Науменко, вважає, що чуття ритму являє собою провідну музичну здібність. Ритм музичного твору часто порівнюють з пульсом живого організму. “Ритм” – пульс музики, при зупинці якого припиняється її життя, зникає її думка, вичерпується енергія, розпадається форма”. Не охопивши закономірностей ритмічного розвитку твору, неможливо зрозуміти і втілити його ідею, осмислити форму.

Ритм як загальне поняття, напевно, характеризується досить невизначеною ознакою – часовим або просторовим порядком предметів, явищ, процесів.

Майже до п’ятдесятих років існували різні погляди на природу чуття ритму. Одні вважали, що у нього слухова природа, а другі – що моторна природа.

Болтон, який провів багато досліджень, присвячених чуттю ритму, писав: “Більшість осіб відчувають, що непереборна сила спонукає їх робить м’язеві рухи, які акомпанують ритмам. Якщо їм вдається подавити ці рухи в якомусь одному м’язеві, вони проявляються в іншому місці” (1894).

Ще більш точно, змістовно про те, що ритм можна переживати тільки активно, говорить А. Пазовський: “Знаходитись під владою моторної сили ритму – радісне, глибоко активне почуття. Воно організує волю, політ творчої фантазії, темперамент, все єство митця”.

Проаналізувавши приведені вище матеріали, можна зробити такі висновки:

1. Переживання музичного ритму по своїй природі завжди активне. Не можна просто чути ритм. Слухач, виконавець тільки тоді переживає ритм, коли він його творить.

2. Більшість людей не усвідомлюють свого рухового переживання ритму. Якщо спробувати зупинити моторні реакції, то це веде за собою припинення переживання ритму.

3. Сприйняття музичного ритму ніколи не буває тільки слуховим, воно завжди процес слухо-руховий і емоційний.

4. Переживання акценту – це переживання активності, чуття діяльності, “внутрішньої пульсації”.

Ритм – основа мислення кожного митця і в той же час один з виразних засобів музичного мистецтва. Через те, що зміст музики емоційний, то і музичний ритм завжди є виразником деякого емоційного змісту. Тобто чуття музичного ритму можна визначити як здібність активно переживати (через рухове переживання) музику і в наслідок того тонко відчувати емоційну виразність часового процесу музичного змісту. Якщо у людини хороший музичний ритм, то вона легше буде вирішувати музично-ритмічні задачі, ніж рівнотрудні задачі на немузикальний ритм. Якщо, наприклад, попросити дитину повторити проплескуванням у долоні два ритмічні угруповання (одне – ритм прослуханої пісні, а друге – механічне), то музично обдаровані діти з першим завданням справляються набагато краще. Більш легко і точно вони відтворюють і ритм уявлюваної мелодії. Це можна пояснити тим, що чуття музичного ритму має не тільки моторну природу, а і емоційну, в основі якої лежить сприйняття емоційної виразності музики. Тому і розвивати чуття музичного ритму можливо тільки музичними методами і на музичному матеріалі, повністю виключаючи "”рифметичну лічбу"”(раз і, два і тощо) особливо на початковому етапі музичного розвитку дитини.

В практиці музичного виховання і навчання побутує думка про те, що чуття музичного ритму майже не піддається розвитку. Так, за даними Б. М. Теплова, з 145 опитаних ним музикантів-педагогів, тільки 10 вважали, що його можна розвивати однаково з музичним слухом, 24 – не дали повної відповіді, а 111 були переонані, що чуття ритму порівняно з слуховими можливостями набагато менше піддається розвитку, а 40 з останньої групи висловили сумнів в самій можливості цього розвитку.

В чому справа? А справа в тому, що чуття музикального ритму намагаються розвивати лічбою, яка по своїй суті дуже шкідлива для виховання чуття ритму, тому що виховує метричність (згадаємо вислів Г. Г. Нейгауза про “метричний пульс … тільки у померлої людини”), а не чуття ритму. Навчивши учн арифметичній лічбі, ми фактично пропонуємо йому грати, обходячись без чуття ритму. Цей метод дозволяє вчителю досить легко і головне без зусилля для нього досягти елементарної арифметичної упорядкованості виконання. Але учню в такий спосіб ніколи не відчути, що таке живий ритм музики.

Методом, який сприяє вихованню “живого” чуття музичного ритму є диригування. Чому саме диригування? Тому що, по-перше, воно відповідає моторній природі чуття ритму. По-друге, воно забезпечує цілісний схват музичного твору. Тому що той, в кого відсутнє або слабо розвинене чуття цілого, не може бути хорошим виконавцем, не може оволодіти до кінця ритмом виконання.

Тому знайомство з ритмом, тривалостями звуків повинно починатись з диригування. Попередньо в процесі слухання музики навчити дітей схемам диригування на два, три і чотири. Пізніше, коли діти вже починають вивчати твори самостійно, вони повинні знайомитись з ними через диригування, а не через гру з нот. Тільки після переживання ритму нового твору, можно починати вивчати його нотний текст. І для розвитку музичного сприймання дуже корисно диригувати творами, які діти слухають.

Поряд з розвитком чуття ритму іде розвиток чуття тембру. Б. М. Теплов вважає, що добре розвинене чуття тембру лежить в основі абсолютного пасивного слуху. Якщо вважати чуття тембру вродженою музичною здібністю, то всім людям характерний абсолютний пасивний слух. Чуття тембру в процесі музичної діяльності дитини отримує все нові і нові якісні зміни (поява нових тембрів, їх сполук тощо). Чу3ття тембру отримує свій якісний розвиток, на думку С. І.Науменко, через те, що його природою є емоційність відгуку на музику. Розвиваючи емоційну сферу людини, ми самим розвиваємо її музикальність. Можна вважати, що чуття тембру є емоційним компонентом музикальності. І чим тонше чуття тембру, тим глибше емоційне переживання і пізнання музичного образу.

Чуття тембру розвивається спонтанно в процесі музичного навчання, опанування грою на музичних інструментах. Але його можна розвивати і цілеспрямовано з раннього дитинства через сприймання музики, звертаючи увагу дитини на настрій музики, звучання людського голосу і різних музичних інструментів, на взаємозв’язки між певним настроєм і інструментом, на якому він виражається. Важливо саме звертання уваги дитини на взаємозв’язок – настрій (емоція) – тембр (емоція). Такий шлях залучення дитини до музики сприяє її музикальності.

В ранньому дитинстві чуття тембру замінює дитині визначення висоти звуку, тобто дитина сприймає звуковисоту через тембр, через емоційні компоненти (подобається – не подобається, світлий – темний, товстий – тонкий, тощо). Саме таке сприймання музичного образу дозволяє вже малій дитині сприймати його адекватно художнього змісту і переживати (поруч із чуттям ритму і іншими музичними здібностями). Це в той час, коли звуковисотні можливості ще не сформовані. І не тільки сприймати, але і запам’ятовувати і впізнавати.

Починаючи вже з молодшой групи потрібно розвивати в дітях творчість, чуття тембру, чуття ритму і інші музичні здібності. Для цього потрібно розвивати і виховувати у них здатність дивуватись і захоплюватись, емоційно переживати, радіти, слухаючи музику, отримувати задоволення від гри на музичних інструментах. У молодшій групі діти вчаться відтворювати на музичних інструментах (дзвіночок, бубен, трикутник) елементарні ритмічні угруповання, які є ритмом музичних пісень і творів, що слухають діти (наприклад “Ладусі”). Потрібно привчати малят сприймати музичний твір емоційно-образно.

Вже в молодшій групі діти гарють на удірних ритмічних муз. інструментах, на висотних муз. інструментах – ксилофон, металофон; диригують грою вихователя; створюють музичні загадки, ігри (тематика: про музичні інструменти, їх тембр, настрій і характер музики).

Для розвитку музичної творчості, чуття ритму і тембру використовуються різні вправи. Наприклад: “Диво-звуки”: тоненькі, товстенькі; веселі і сумні; білі і чорні, червоні. Вони можуть і радіти і сумувати, і танцювати, і розповідати казки.

“Диво-інструменти”: бубен – радісний, кличе до танцю; дзвіночок – тоненький, холодний, як дощик, водичка; фортепіано (нижній регістр – важкий, темний, сумний, тривожний).

Через вправу “Я – диригент” діти знайомляться з диригентським жестом на 2/4, на музичних приладах повільного темпу, “не тільки я музику слухаю, але і музика слухає мене”.

Музична творчість проявляється через створювання на музичних інструментах інтонації запитань та відповідей; мелодій привітання (н-д. “Добрий ранок”). Для розвитку чуття тембру та ритму можна запропонувати дітям гру про тихі і голосні дзвіночки, про марш і польку.

В чотири роки діти можуть емоційно переживати настрій, характер музичного образу драматургію розвитку. В них вже досить сильне почуття як спиймаючого так відтворюючого ритму. Вони вже точно визначають темп звучання музики (швидко, повільно, помірно), динаміку (голосно, тихо). В них вже досить розвинені музично-слухові уявлення для того, щоб запам’ятати музику, мелодію і вивчити її на музичному інструменті.

В цьому віці дітям треба дати можливість зрозуміти, що звук не просто звучить, а передає певний настрій (святковий, сумний, тривожний, добрий) тобто вчити –задумувати якість звуку, який треба заграти, розширювати обсяг естетичних емоцій (ласкаво, м’яко, лірично, святково, легко, світло). З допомогою вихователя діти вчаться підбирати нескладні мелодії українських народних пісень на музичних інструментах. (“Щедрик”, “Їхав козак за Дунай”, “Вербова дощечка”), створювати коротенькі мелодії певного настрою, ритмічні імпровізації на різних інструментах, а також музичні загадки, ігри (тематика відтворює зміст навчальних завдань).

Ставлення вихователя до дітей має будуватися на усвідомленні ним дитини як суб’єкта творчості, маленького творця , якому треба забезпечити умови і можливість для прояву самостійності у виборі теми (що створити, що і як диригувати), музичного інструменту, жанру, ритму. Атмосфера занять доброзичлива, з позитвною оцінкою самих мінімальних музичних досягнень дитини, забезпечується індивідуальний підхід до кожної дитини, захоплення незвичайними музичними явищами, власною музичною і творчою діяльністю.

В цьому віці діти імітують на інструментах задумані настрої ( сумно, тривожно, ласкаво, радісно, леко ), а інші мають їх відгадати. Потім діти міняються. Створюють музичні привітання, мелодії, одні рають на інструментах, а інші їх впізнають. Всі діти передають пластично певний настрій, музичний образ.

Творчі можливості дітей старшого дошкільного віку значно вищі, тому теми і завдання для розвитку чуття ритму і тембру ускладнюються.

Так у старшій групі діти придумують самі казку, або вибирають найулюбленішу. Створюють до неї музику і частково підбирають серед тієї, яку слухають. Це синтетичний вид музичної діяльності: одні грають на муз.інструментах, другі підспівують, треті диригують, інші пластично відтворюють задуманий образ.

Для дітей старшої групи можна проводити музичні ігри на імітацію різних явищ природи на музичних інструментах: спів пташки, дощик, грім, блискавка, звучання струмочка, тощо.

В цьому віці потрібно продовжувати виховувати музичне сприймання дітей, розширюючи, поглиблюючи його естетичні завдання, вихвувати індивідуальні особливості сприймання музики кожною дитиною. Допомагати дітям усвідомлювати свою творчість, працювати над розвитком чуття ритму, чуття тембру, використовуючи для цього музичні інструменти. Залучати дітей до імпровізації, переконувати їх у можливостях цього виду музичної діяльності.

Тож, як писав В. О. Сухомлинський, ми повинні відкрити в кожній дитині творця, поставити її на шлях самобтньо-творчої, інтелектуально-повноцінної праці.

Застосування як ударних, так і висотних музичних інструментів у дошкільному віці є одним з найдійовіших засобів розвитку, саме розвитку виконавських і творчих здібностей дітей, музикальності і музичного виховання в цілому.

Гра на музичних інструментах відповідає як природі музичних здібностей емоційно-руховому, так і віковим особливостям психічного розвитку дитини. Вона дає можливість вирішувати різноманітні завдання музичного виховання та навчання.

Гра на музичних інструментах індивідуально і в оркестрі пнриностить дітям велике задоволення, оргунізує їх, втягує в активне музикування, виховує увагу, розвиває музично-слухові уявлення, чуття тембру, ритму, форми.

П’єси для виконання на музичних дитячих інструментах повинні бути чіткими за ритмом, контрасними, з динамічними акцентами. Муз. керівник, який робить інструментування та оркестрофку, повинен виходити з виразних особливостей п’єси, виділяючи і підкреслюючи в ній найцікавіші й яскраві моменти.

Першими вправами на дитячих муз. інструментах може бути гра дітьми певних ритмічних угруповань разом з муз. керівником. Кожен рух на інструменті, постановочні моменти муз. керівник показує дітям і відпрацьовує їх. Бажано, щоб після показу для всіх кервник попрацював своїми руками з руками дітей, яким така допомога потрібна. “З рук” діти швидше засвоюють певний жест, рух, оволодівають предметом. Після цього йде самостійний процес засвоєння дітьми.

На 4-5 році можна починати розучувати з дітьми прості мелодії, які мають бути короткими (2-3 такти) з близьким розташуванням звуків, наприклад “Васильок”, колядки, щедрівки. Засвоєння мелодії – рухливо-зорове при безпосередньому слуховому контролі.

Муз. матеріал для вправ і виконання на інструментах, крім спеціашльно-дібраного, С. І. Науменко рекомендує брати також і з тих творів, які діти слухають.

Отже, гра на дитячих музичних інструментах забезпечує нам успішне муз. виховання дошкільників.

В спеціальних психологічних та педагогічних дослідженнях (В. М. Бегтерева, А. Атанасова, Е. О. Голубєва, О. В. Запорожця, П. В. Сімонова, Б. М. Теплова) муз. вихованню надається принципово-важливе значення в загальному розвитку дітей дошкільного віку.

Музикотерапія в дитячому садочку

Важко переоцінити вплив музики на людину. Це живе невичерпане джерело натхнення. Музика може надати насолоду, але також одночасно може викликати сильне душевне переживання, збудити до роздумів, відкрити невідомий світ фантазій.

Невичерпні можливості музики впливати на внутрішній світ дитини особливо виділяють методику музикотерапії з ряду інших терапевтичних методик.

На сучасному етапі музична терапія далеко просунулася в дослідженні впливу музичного досвіду на розвиток особистості. Відповідь на запитання, чому музика настільки сильно торкається глибин нашої різноманітної особистості, потрібно шукати в минулому, коли ми ще були в материнській утробі й відчували музику ритму материнського серця, музику її тіла, музику її подиху й голосу. Жінка, яка носить у собі майбутнє життя, сама своїм духовним "баченням” ніби наносить "візерунки” на матрицю постнатального життя своєї дитини. Так мудра природа підготовлює дитину до сприйняття світу ще в утробі матері.

Багато досліджень довели, що музика посилює обмін речовин, посилює або зменшує м’язову енергію, змінює дихання, змінює кров’яний тиск, дає фізичну основу для емоцій. Дітям музикотерапія допомагає збагатити знання про навколишній світ, прищепити любов до музики, навчити слухати й розуміти, як і про що розповідає музика. Для того щоб музикотерапія позитивно вплинула на розвиток і виховання малят, необхідно враховувати особливості дітей.

"Музика, як будь-яке мистецтво, допомагає дітям пізнавати світ, виховує дітей”, – так визначив роль музики у формуванні особистості композитор Дмитро Кабалевський. У процесі музичних занять відкриваються широкі можливості для всебічного розвитку дітей. Емоційна сила музики, зміст пісень, що слухають і виконують діти, сприяють формуванню основ морально-естетичних якостей.

Педагоги дитячого садка помітили вплив музики на поведінку дітей. Методи музичної терапії можна розподілити на активну (експресивну) і пасивну (рецептивну). Музикотерапія як активна — це коли діти активно проявляють себе в музиці, так і пасивна — коли дітям пропонують музику тільки слухати. Музикотерапія — це спеціалізована форма психотерапії, яка заснована на музиці. Музикотерапія як цілісне використання музики в якості основного та ведучого фактора дії на розвиток дитини включає такі напрями, як вокалотерапія (співи), музикотерапія в рухах (танці, музично-ритмічні ігри), музикування на музичних інструментах та інші.

Так, ритмічні завдання, які надаються дітям у дитячому садку, допомагають активізувати та пробуджувати інтерес дитини до діяльності.

Якщо дитина проявляє себе в ритмі, це говорить про те, що в неї міцніє її вольовий початок, без якого неможливі ні навчання, ні робота. Ритмічні ігри дуже подобаються дітям. Найпростіший спосіб організації гри — повтор дитиною рухів дорослого. Дорослий виступає ведучим у грі-імпровізації, а дитина одночасно і спостерігає за ним, і намагається копіювати його. Дорослим зовсім необов’язково мати хореографічну підготовку для рухових імпровізацій. Основою для них послужить танцювальний досвід, що є в кожного, і звичайний вибір виразних рухів: кроки, стрибки, жести, міміка, рухи корпуса, пересування в просторі приміщення. Досить передати в рухах загальний характер музики, зв’язати пластику рухів із музичним звучанням.

Такі спільні ігри-імпровізації спрямовані насамперед на розвиток у дитини відчуття його емоційного благополуччя. Це відчуття в дитини буде пов’язано зі здатністю до природних, вільних, координованих рухів. Точність і спритність рухів, їхня відповідність пережитим емоціям, а головне, задоволення, яке дитина одержує під час рухів, — вірний показник її емоційного благополуччя. При цьому не треба спеціально вивчати з дитиною танцювальні рухи, псувати гру тренажем і проробленням деталей задуманої дорослим танцювальної композиції. Вільні, імпровізовані танцювальні рухи дорослого виступають тут головним і єдиним способом досягнення потрібного результату.

Дорослому треба своїми діями спонукати дитину до рухового заповнення всього простору кімнати, у якій проходить гра. Важливо, щоб весь ігровий простір був освоєний дитиною, щоб вона могла в ньому орієнтуватися і не боялася робити в кімнаті різноманітні пересування. Оскільки дорослий є ведучим у грі, він може продемонструвати дитині прийоми освоєння простору, підключивши вигадку, гумор і спритність. Наприклад: він може зненацька перемінити рух уперед на "задній хід”, наприкінці музичної фрази присісти на стілець, заплутати рух у центрі кімнати частими переходами в різні її кінці і т. д. Звичайно, ці дії мають відповідати характеру музики, перетворюватися у виразні епізоди або міні-сюжети. Діти ж сприймають подібні дії як забавні ігрові ситуації, що активізують їхню увагу і реакцію.

Варто розвивати здатність дитини попадати в метричну сітку, відчувати пульсацію. Досягти цього також можна за допомогою ігрових прийомів, зв’язуючи рухи з пізнавальними образами тварин або казкових героїв. Злагоджені, ритмічні рухи мають колосальний терапевтичний ефект. Особливо значним ефект ритмічного оstinato (від італ. Оstinato — багаторазово повторюваний ритмічний або мелодійний оборот) — згадайте всесвітньо відомий "Танець маленьких каченят”. Під час виконання колективом єдиного руху в єдиному темпі та ритмі за допомогою остинато створюється енергообмін усіх учасників у дійстві, який має спрямований психологічний ефект: це своєрідна терапія. Ритмічна впорядкованість рухів народжує в дітей позитивні емоції, діти відчувають радість від спільної діяльності в процесі ігрового спілкування, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

На музичних заняттях діти знайомляться з музичними інструментами, пронизаються слуханням їхнього глибокого звучання. Поступово дитина вибирає той інструмент, який більше, ніж інші, хвилює її, збігається зі струнами її душі.

Особливість елементарного музикування в тому, що всі діти мають можливість проявити себе творчо. Діти стають творцями легко та із задоволенням, з радістю. Користуються можливістю не використовувати те, що існує, а вигадують самостійно.

Ставлення до музики в суспільстві трохи інакше, ніж раніше, музичне середовище заповнене естрадно-розважальною музикою, тому важливо підтримувати інтерес дітей до класичної і народної музики. За допомогою музичної психології ми намагаємося відродити в сім’ях традиції домашнього музикування. Цьому сприяє гра дітей на музичних інструментах разом із батьками вдома, а також підтримка їхнього захоплення батьками, завдяки чому стосунки в сім’ї стають теплішими й тіснішими.

Емоції впливають на всі психічні процеси: на відчуття, сприйняття, уяву, мислення, волю, пам’ять. Радісний, щасливий настрій дитини є основою її фізичного і психологічного здоров’я, доброзичливого ставлення до людей, навколишнього світу.

Дітям на заняттях із музикотерапії пропонується ігровий матеріал для розвитку тактильного сприйняття (м’які іграшки, ґумові іграшки за методикою М. Монтессорі). У віці від 1 року до 3 років у дітей починають проявлятися музичні здібності: емоційна чуйність, музичний слух, почуття ритму. На другому році життя діти можуть слухати невеликі музичні твори і не просто радіти, а й виражати свій емоційний стан — бадьорий, задерикуватий під час слухання пісні "Конячка” О. Тимчивої; спокійний, доброзичливий під час слухання пісні "Кішка” Ан. Александрова. У процесі формування музичного сприйняття стоїть завдання привчати дітей прислухатися до мелодії, слів пісні й упізнавати її під час повторного прослуховування.

Особливо важливою ланкою музикотерапії є формування музично-сенсорних здібностей у дітей дошкільного віку. Музичне переживання, власне кажучи, завжди є сенсорним, оскільки музика — і найпростіші співзвуччя, і складні образи — насамперед сприймається чуттєво. Тому сенсорні процеси є показниками цілісного сприйняття, розрізнення виразних почуттів, а також проявів, пов’язаних зі сприйняттям окремих властивостей музичних звуків, що особливо важливо для дітей молодшого віку. В основі розвитку їхніх музично-сенсорних здібностей лежить вслухування, розрізнення, відтворення чотирьох основних властивостей звука — висоти, тривалості, тембру, сили. Розвиваючи музичний слух дитини, до програми з музикотерапії включені музично-дидактичні ігри з певним змістом і правилами. В основі їх лежать навчальні завдання, спрямовані на освоєння різних властивостей музичного звука.

Дітям на другому році життя пропонуються дитячі інструменти та іграшки, з якими вони можуть пограти і потім угадати, який інструмент звучить, порівняти тихе й гучне звучання. Для дітей на третьому році життя музично-дидактичні ігри дещо ускладнюються. Ставиться завдання не лише розрізняти контрастні звучання, а й відтворювати їх. Наприклад: у грі "Чий будиночок?” дитині пропонується показати, як нявкає кішка (низький звук) або кошеня (високий звук). Вправи розвиваються залежно від поставленого дидактичного завдання й від психофізичних можливостей кожної дитини.

Виконанню поставлених завдань із музикотерапії сприяє програмний репертуар. Для дітей на другому році життя він складений із контрастних за характером творів, нескладних за змістом, які відбивають яскраві, близькі дітям образи ("Ах, вы, сени” — російська народна, спокійна "Колискова” М. Красева, "Конячка”, "Автомобіль” М. Раухвергера). Дітям на третьому році життя пропонується складніший репертуар. У ньому пісні, що відображають явища природи ("Осіння пісенька” Ан. Александрова, "Зима пройшла” Н. Метлова), близькі й зрозумілі дітям образи ("Заинька” М. Красева, "Лялька” М. Старокадомського), народні мелодії, інструментальна музика.

Важливим елементом музикотерапії є виразне виконання музичного твору. Разом із тим під час роботи необхідні наочні прийоми, що залучають дитину до музики, — показ іграшки. Дітям приємно слухати музику й дивитися на іграшку, про яку співається в пісні. Зорово сприйманий образ сприяє розумінню змісту виконуваної пісні, її запам’ятовуванню. Із цією метою застосовуються й персонажі лялькового театру, за допомогою яких інсценується зміст того або іншого твору.

Групова пасивна музикотерапія (прослуховування музики) проводиться два рази на тиждень, склад групи — 8-9 дітей. Музика допомагає змінювати настрій дітей, відволікає від розчарувань, зменшує тривожність.

У дитячому садку використовується прийом групової вокалотерапії. Співи — це важливий метод активної музикотерапії, тривалість заняття 10-15 хвилин, група з 8 дітей розташовується в замкнутому колі, ведучий співає разом з дітьми. Пісні підбираються відповідно до настрою групи. Не один рік у дитячому садку існує вокально-фольклорний гурток "Калинонька”. Діти з бажанням та задоволенням виконують українські пісеньки.

Кожен ранок у дитячому садку розпочинається з ранкових музичних привітань. Під чарівні звуки музики дітей запрошують до спортивної зали на ранкову гімнастику. У дітей створюється позитивний настрій, діти ефективно спілкуються. Музичні привітання налаштовують дітей на добрий настрій та успіх протягом дня.

Вихователі та музичні керівники, добре знаючи дітей, їхні інтереси, індивідуальні особливості, прагнуть зробити кожен день перебування дітей у дитячому садочку радісним та змістовним. З метою формування оптимістичного і життєствердного світогляду дошкільнят, гармонізації їхнього внутрішнього світу, вміння радіти життю в дитячому садку музичним керівником разом із вихователями за допомогою спеціально відібраної музики були розроблені сеанси практичної музикотерапії.

Сеанс "Доброго сну” — де зібрані колисанки у виконанні Віктора Непомнящего, Ірини Горбатюк, тріо "Либідь”, Лідії Михайленко, Ніни Матвієнко, Росави…

Слухаючи музику цього сеансу, діти швидко засинають їм сняться гарні сни. Колисанка — це музика з повільним темпом і чітким ритмом. Гіперактивним дітям цей сеанс заспокоює нервову систему.

Сеанс "Доброти” — цей сеанс містить музичні композиції зі старих добрих мультфільмів, музично-літературні композиції за дитячими казками, де звучать голоси казкових персонажів, пісні: "Большой секрет для маленькой компании”, "Настоящий, верный друг”, "Если добрый ты”… Ці пісні й сьогодні зігрівають любов’ю дитячі душі, вчать добрим, чесним і миролюбним відносинам з тими, хто оточує.

Сеанс "Наші друзі” — відбірка пісень про наших маленьких друзів — тварин та комах: "В траве сидел кузнечик”, "Два веселых гуся”, "Песня овечек”, "Песенка Муренки”, "Лесной олень”… Пісні минулого й сучасності втілюють душевну гармонію, демонструють еталони доброго, чуйного ставлення до братів наших менших.

Сеанс "Усмішки”. Усмішка — це духовний дар, вона дає кожному наснагу і примножує духовні здобутки. В цьому сеансі зібрані веселі, яскраві, мажорні пісні. Ці пісні створюють позитивний настрій, надають відчуття радості, віру в добро.

Сеанс "Звуки природи” — так звана екологічна музика. Усі звуки, що існують у природі, чинять підсвідомий вплив на психіку людини. Благотворно впливає шум листя і спів птахів — діти розслабляються і зливаються з природою. Шум хвиль позитивно впливає на емоційний стан дитини.

Музикотерапія також сприяє активізації пізнавальної й розумової діяльності. Діти багато про що дізнаються, уважно слухаючи музику.

Але найголовніше — це "школа почуттів”, що формується завдяки особливій властивості музики — викликати співпереживання слухачів.

Отже, залучення дошколят до різних видів музичної діяльності з використанням прийомів та методів музикотерапії, сприяє успішному розвитку їхньої творчої активності. Застосування творчих завдань, ритмічних ігор, сеансів музикотерапії в дитячому садку та вдома стимулює процес внутрішнього самовдосконалення дитини, створює широкі можливості для повноцінного розкриття всіх її потенціалів та відкриває перед нею ще один шлях збагачення її музичного досвіду.

Кiлькiсть переглядiв: 5

Коментарi